Лицар України
 Він жив і творив для Вкраїни, Щоб вільною стала вона. Як "Лицар" повстанської волі За неї віддав він життя. |
| Сорок два роки життя - це короткий час, але його вистачило, щоб здобути довічну славу. Так коротко жив Олекса Гасин, який своєю боротьбою і своєю геройською смертю здобув для себе місце в Пантеоні українських Героїв, його ж псевдо "Лицар" окреслювало його характер - до кінця свого життя він буз справжнім лицарем, чесним, одвертим і мужнім. Є на західноукраїнських землях гарне село, що називається Конюхів, і розташувалося воно на південний схід від міста Стрия. І ось у цьому Конюхові 18 липня 1907 року народився у селянській сім''ї Гасина син, якому дано ім''я Олекса. Либонь, ніхто тоді — ані рідні батьки, ані хресні, куми та інші гості на хрестинах навіть не мислили про те, що станеться з маленького Олекси. Бо ж напевно їм здавалося, що він ростиме, як інші діти в селі, не знаючи ні великих пригод, ні нічого іншого за сільське життя. Але життя Олекси Гасина було відмінне, ніж життя його однолітків з Конюхова. Завдяки розумінню батька, він, закінчивши народну школу, пішов до Стрийської гімназії, яку закінчив з дуже добрим успіхом. У Стрию він став членом Пласту, загону "Червона Калина". Після закінчення гімназії Олекса Гасин мусів зголоситися до польського війська, його прийняли, і він закінчив старшинську школу з дуже добрими оцінками та здобув друге місце і старшинський ступінь. В окремій картотеці тієї школи була замітка такого змісту: «Олекса Гасин - незвичайно спосібний, з незвичайно бистрою орієнтацією, надається до всякого роду військової служби. Треба звернути на нього дбайливу увагу, бо він із замилуванням займається військовою наукою, мабуть, для якихось підозрілих цілей». Ця польська характеристика Олекси Гасина була слушною, бо він як член ОУН мав обов''язок якнайбільше здобути військового знання, щоб використати його пізніше для рідного війська. До того ж Олекса любив військове ремесло, бо був вроджений вояк. Про ці події у своєму житті Олекса Гасин писав так: «Я народився 18 липня 1907 р. в Конюхові Стрий[ського] пов[іту] Станиславівського воє[відства]. Народну школу закінчив у Конюхові і в 1920/21 р. склав вступний екзамен до першої кл[яси] Першої державної гімназ[ії] в Стрию. У тому ж закладі навчався до восьмої кляси. У 1928 р., весною, я склав екзамен зрілості. Того самого року був покликаний до війська. Школу підхорунжих запасу я закінчив у Цішині з доброю успішністю і зі ступенем чотового - підхорунжого. Пізніше відбув військову практику в 61 п[іхотному] п[олку] у В[е]л[и]к[о]п[ольщі] в Бидгощі. З війська був звільнений 20 вересня 1929 [року].» У Львові, дня 14 вересня 1930 року. Олекса Гасин. Вийшовши з війська, Олекса в 1930 попав у тюрму. Одначе він не журився тим, а з усмішкою говорив: "Терпи, козаче, отаманом будеш!" Це було його улюблене прислів’я, й Олекса залюбки пристосовував його до себе та навчав своїх друзів, які підлягали йому в Стрийщині. У в''язниці Олекса Гасин ближче познайомився із Зенком Коссаком, Дмитром Грицаєм, Василем Турковським, видатними членами ОУН, і пізніше, вже на волі, тісно з ними співпрацював. Найближчим його другом і приятелем та співпрацівником був Степан Бандера, з яким Олекса був знайомий ще зі Стрийської гімназії. У тюрмі Олекса Гасин не був довго. Обережність і розважливість його не дозволила польській поліції зібрати які – небуть поважні докази його «протидержавної діяльности» ,а тому Олекса ніколи не ставав перед польським судом, хоч був ув’язнений кілька разів. Через запізнення з терміном внесення заяви до Львівської політехніки (повернувся додому щойно 24 вересня 1929) я вніс заяву на математично-природничий факультет У[ніверситету] Я[на] К[азимира, тепер Львівського національного університету ім. Ів. Франка] з надією, що після року студій переведуся на Політехніку і деякі предмети мені будуть зараховані. Довідавшись, однак, що предметів у такому випадку навіть не зараховується, я зрезиґнував з У[ніверситету] Я[на] К[азимира], навіть не вписуючись, хоча й був прийнятий. Протягом цілого того року я займався проведенням лекцій [репетиторських занять] з математики. У Львові, дня 14 вересня 1930 року. Олекса Гасин. Через рік, після виходу з в’язниці, він записався на політехніку, яку закінчив з дипломом інженера. Крім студій, він займався працею у військовому відділі ОУН і організацією підпільного зв’язку закордоном через Карпати. Крім того , Олекса брав жваву участь у студентському і громадському житті, головно серед селянської молоді Стрийщини . Ось яку характеристику дала громада села Конюхів. Воєвідство Станислав Повіт Стрий. Громада Конюхів. СВІДОЦТВО МОРАЛЬНОСТІ З боку громадської зверхності в Конюхові цим засвідчується , що Гасин Олександер, народжений 18 липня 1907 [року], вільного стану, релігії греко-католицької, заняття - абсольвент гімназійний , в тутешній громаді народжений і замешкалий, поводиться морально , тверезо і пристійно так, що його життя з кожного погляду не дало яких-небудь від''ємних спостережень. Зверхність громади в Конюхові, дня 9 вересня 1930 [р]. Начальник громади Кліщун Гринь [Парох с. Конюхова о. Костянтин] Петрушевич Автентичність печаток і підписів стверджується з тим, що сьогоднішнє свідоцтво служить для потреб шкільних влад. Стрий, дня 12 вересня 1930 р. За Повітового старосту [Підпис нечіткий] Після того, коли в 1934 році польська поліція ув’язнила Провідника Степана Бандеру й багато інших членів Крайової Екзекутиви ОУН, Олекса Гасин став у 1935 році організаційним і військовим референтом КЕ, де працював аж до 1936 року. На початку 1938 року полковник Коновалець покликав його до Військового Штабу при Проводі ОУН. Олекса Гасин закінчив у той час разом із сотником Михайлом Колодзінським, курс для штабових старшин зі ступенем поручника. Попри свою військову працю Олекса деякий час співпрацював з Іваном Ґабрусевичем, а також підготовляв до друку як співавтор "Військовий підручник". Після падіння Польщі з 1939 році Олекса Гасин повернувся до Кракова, в якому був осідок видатних членів ОУН, і там працював у військовому штабі під керівництвом Романа Шухевича, а одночасно зайняв місце в Революційному Проводі ОУН протягом 1940- 41 рр. За німецької окупації західноукраїнських земель Олекса Гасин попав у гестапівську тюрму, але друзі визволили його підступом, переодягнувшись за високих гестапівських старшин. Вирятувавшись, Олекса перейшов у підпілля, де залишився аж до своєї геройської смерти. Спершу він керував низкою старшинських вишколів на Холмщині, організовував відділи самооборони перед польськими бандами, а від 1942 року, коли постала УПА, перейшов на працю до військового штабу. Тоді Олекса організував постійну військову школу в Карпатах. Після героїчного загину генерал-хорунжого Дмитра Грицая в 1945р. тодішній майор Гасин - Лицар перейняв його завдання - шефа головного Військового Штабу УПА.У ті роки великою заслугою Олекси Гасина - Лицаря було розпрацювання нової тактики боротьби і засвоєння її командними осередками й відділами та підвідділами УПА. У 1947 році Олекса Гасин знову став членом Проводу ОУН з призначенням великої і відповідальної політичної праці. 22 січня 1948 р. він дістав підвищення до ступеня полковника УПА. Середнього росту, досить кремезний, темний бльондин, з округлим обличчям і серйозним поглядом, Олекса Гасин був незвичайно інтеліґентний, завжди погідного настрою, при тому енерґійний і жвавий. Він ніколи не зупинявся на півдорозі, ніколи не відступав від раз обраного пляну й мети, а всі перешкоди перемагав зусиллям і силою волі. Навіть в обличчі смерти, коли в 1943 році його хотіли розстріляти в Дрогобицькій тюрмі гестапівці, Олекса не відчував тривоги й не розпачав, а спокійно ждав нагоди вирватися від смерти. Коли ввечері перед екзекуцією ґестапівець замикав його у в''язничну камеру і з насолодою сказав до нього: "Завтра тобі буде капут!", то Олекса усміхнувся й відповів: "Пожди, небоже, від ОУН і УПА ніхто з вас не втече!" Тієї ж ночі приїхали переодягнені вояки УПА і звільнили свого Лицаря. Бо доля призначила Олексі Гасину ще протягом шести років боротися проти німецьких і московських загарбників. 31 січня 1949 р. - загинув смертю героя на вулиці Львова, обложений тічнєю московських чекістів, біля Головної пошти у Львові. Дочки про останні хвилини батька Дарія Гасин: Мама розказувала так, що тато їхав в трамваї, і вони зайшли чи, ззаду й спереду відразу, чи як. Ну, видно, що так і було. І якийсь міліціонер до нього підходив за чимось. І він на ходу вискочив. Батько вискочив і тоді за ним емгебисти. Вони за ним. У нього був пістолет, а стріляти він не хотів, бо люди були довкола, і він собі вистрілив у рот. Отак мені мама розказувала. Но того точно й вона не бачила. Но, ви розумієте, що Олег і мама від нас з Оксаною всьо скривали. Вони думали, що вони більше охоронять. А ви бачите, наскільки вони помилилися, бо тепер би нас було вже троє, що то знають і можуть щось сказати. Оксана Гасин: Я вам розповім. Мій чоловік працював разом з одним кагебешником , який був у цій справі замішаний, не замішаний, а який виконував оцю справу. Значить, як він розповідав. Він розповідав Володі. Він мені не міг розповідати. Володі як розповідав. Значить, що там була засідка на тій цитаделі. З вересня за ним там чатували, бо там чи якась друкарня була, чи що. Тато там мав якісь справи в тій друкарні . І часто туди заходив. Но вони не знали його в обличчя, не знали його... Але потім, як він вискочив з трамваю, було то так, і почав пересікати вулицю, щоби туди до тої пошти, до тої друкарні. Може, він там мав якісь справи, чи що? Вони уже звідтамти, чи звідки, уже тою облавою кинулися на нього. Там стояла машина. Якась машина стояла. Його обскочили, відкрили двері, вткнули в ту машину.Він упав там, чи як, а в нього отут во [показує на халяву черевика] був револьвер, маленький пістолет в цьому, в черевику. Вони там, може, то всьо обмацали, але того не найшли там в тому черевику. Він - раз, вихопив той пістолет і собі зробив... Дарія Гасин: Я говорила так, що він вихватив той пістолет і вони оторопіли зразу, а він почав бігти на Цитадель. Ну, вони обступили його з усіх сторін і він мусів все одно... Но то вже деталь... Оксана Гасин: Але що там був постріл, стріляли, то точно, тому що багато людей підтвердили, що чули постріли в той день на тому місці. І стріляти міг тільки один тато, тому що їм строго – насторого заборонили його навіть царапнути, щоб нечайно не вбити. Їм тато потрібен був живий. Живий! Тільки живий! В особі полковника Олекси Гасина Українська нація втратила одного з найкраще вишколених і талановитих військовиків наших часів. Він загинув, але справа його не загинула. Факел національно - визвольної боротьби, запалений Гасином , вічно горітиме в серцях українського народу, особливо конюхівчан. Конюхівчани свято бережуть пам''ять про свого героя: • в центрі села височить пам’ятник народному герою Олексі Гасину; • в школі працює учнівське братство «Лицар України»; • в 2000 р. відкрито музей Олекси Гасина; • сільський композитор Артем Андріїв написав пісню «Пісня про Олексу Гасина». |
Создано на конструкторе сайтов Okis при поддержке Flexsmm - накрутка вк